|
З 1997 року, коли Президентом
України був підписаний Указ про початок реформ у галузі, минуло доволі багато
часу, однак методи і форми інформування громадськості залишилися доволі
нерозвиненими, що спричиняє вакуум достовірної
інформації для незалежних громадських експертів і зменшує вплив громадськості
на ці процеси.
Головною передумовою для
початку процесів участі громадськості в розробці державних програм, контролю за
процесами роздержавлення шахт має стати принцип публічної та електронної звітності кожної робочої групи чи Управління
за певний календарний проміжок часу, в якому можна буде знайти не тільки
суцільні статистичні дані, а й перелік робіт, які виконувалися чиновниками, з
розподіленими сферами відповідальності. Програма «Українське вугілля», якій в
наступному, 2011 році виповниться вже 10 років, може стати доволі цікавим
документом для публічного аналізу, не тільки з точки зору порівняння
запланованих і проведених заходів з реструктуризації вугільної галузі, а й
реалістичної оцінки спроможності органів виконавчої влади бути рушієм реформ.
Крім того, доцільним на нашу
думку, є більше залучення представників профспілкових шахтарських організацій
до формування контенту, починаючи від відкритих експертиз проектів нормативних
документів та прийнятих законів і закінчуючи включенням їх до складу робочих
груп на дорадчих правах.
Процеси приватизації шахт у
функціонування приватного і державного сектору в вугільній галузі не можуть
знаходитися в тіньовому режимі інформування, тому на нашу думку, було б
доцільно не тільки прийняти Закон України «Про особливості приватизації
вугільної промисловості», але й обговорення ефективної, а головне – працюючої
моделі приватизації вугільних підприємств. Попри наявність переліку найбільш
перспективних проектів у вугільній галузі, який включає в себе 63 вуглевидобувних
підприємства за визначеними параметрами: за рівнем їх виробничо-економічного потенціалу, урахування
обсягу видобутку, потужності, собівартості, наявності запасів вугілля, наявні
характеристики не є вичерпними. Можливо, варто ініціювати незалежний аудит
перспективних шахт для інвестицій, який би включав також і параметри фінансової
самостійності та стабільності, віку та кваліфікації співробітників, аналізу
логістики та ринків збуту продуктів вугільної промисловості. З іншого боку, чи не вперше з боку держави
ініціюються проекти з створення робочих місць для звільнених працівників
шахтарських підприємств, що передбачає не тільки виділення коштів з державного
бюджету, а й вимагає контролю громадськості.
На нашу думку, було би
доцільним створення електронної бази вакансій для представників вугільної
промисловості, які звільняються, а також відкритого конкурсу проектів
для сприяння створенню самозайнятості працівників у малому бізнесі, а також
оголошення про набір до курсів з перекваліфікації, які можуть проводити не
тільки міські та обласні центри зайнятості, а й виробничі підприємства та
громадські організації, об’єднання підприємців тощо.
Одним з найбільш негативних
факторів у діяльності з реструктуризації вугільної промисловості є відсутність
повноцінної участі органів місцевого самоврядування, яке виступає користувачем
послуг соціальної інфраструктури шахт. Деклароване нормативною базою
протягом багатьох років передання цих об’єктів до комунальної власності міст
має базуватися на оцінці ефективності діяльності вже переданих підприємств
(їхньої подальшої долі після передання), а й спроможності кожного окремого міста
здійснити прийняття на баланс цих підприємств та спроможності їх утримувати на
балансі міст.
Саме тому, ми виходимо з
необхідності формування публічних інформаційних запитів стосовно процесів
реструктуризації та їхнього оприлюднення, оскільки здійснення авторитарного
реформування вугільної галузі (за прикладом Російської Федерації або
Великобританії) навряд чи може бути втілене в життя.
На нашу думку, має бути
створена універсальна матриця аналізу не тільки вугільних підприємств, які
мають роздержавлюватись, а й реальні прогнози щодо екологічних, соціальних та
економічних наслідків зміни власника або закриття шахт, які зроблять цей процес
прозорим і дозволить брати участь в ньому представникам громадськості і органів
місцевого самоврядування.
На жаль, курс на модернізацію
вугільної промисловості неможливий без закриття існуючих нерентабельних
підприємств, попри заявлену рішучість в проведенні реформ ми практично не
спостерігаємо коментарів від керівництва державних вугільних підприємств, які мали б виступити в якості зацікавленої
сторони.
Крім того, спільно з
незалежними експертами та представниками вугільної галузі та виконавчих органів
варто ініціювати створення стандартів публічної політики, яка базувалася б на
засадах відкритості, інтерактивності, альтернативності джерел інформації.
Даний матеріал підготований у межах проекту «Громадський контроль за
діяльністю органів виконавчої влади у сфері реструктуризації вугільної галузі в
Україні, який реалізується Західноукраїнським центром «Нова
журналістика» в Донецькій та Львівській області за підтримки МФ «Відродження»
| 
