|
Нещодавно у Донецькому прес-клубі відбулася дискусія щодо журналістських
стандартів, «джинси», редакційної
політики та розвитку українського
медійного простору.
Голова правління МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт, звертаючись до учасників круглого столу, зазначив: «Тему заходу ми заявили як «Українська журналістика: якість та перспективи розвитку», але для того, щоб зазирнути в майбутнє, важливо розібратися з тим, що у нас відбувається зараз. В Україні журналісти та ЗМІ не є повністю вільними. Вони виконують швидше допоміжну функцію – обслуговують владу, а не суспільство, що є великою проблемою. Оскільки сьогоднішній режим бере курс на побудову однопартійної системи, що вимагає створення певної інформаційної вертикалі, як у Російській Федерації. Дослідження показують: 80 % українців вважають, що телебачення і, насамперед, центральні канали, є джерелом інформації №1. Вони формують уявлення того, що відбувається в країні».
За словами Костянтина Квурта, починаючи з 2009 року, Інститут масової
інформації та ГО «Телекритика», за участі експертів «Інтерньюз-Україна»,
проводять моніторинг новин центральних
каналів за шістьма стандартами: баланс
думок, оперативність, достовірність, відокремлення коментарів від фактів,
точність і повнота представлення фактів. Максимальну оцінку яку можуть отримати
наші канали з урахуванням наявності цих принципів, це «6». «Якщо взяти роботу
телеканалів у вересні 2010 року, то найкращим був канал СТБ з оцінкою 4,19.
Найгіршим був телеканал ICTV з оцінкою 2,7.
У жовтні для ICTV оцінка покращилася – 2,88, але це все одно менше, ніж
50% хорошої роботи, а на СТБ трохи
погіршилася – 3,8. Та можна сказати, що
2,7 це вже не так і погано, але варто зауважити, що з цих балів 0,97 - це
оперативність, а 0,92 – точність. Бути точним легко, оперативним теж… Питання в
тому: чи впливає на це хтось, чи це
просто журналістська лінь? При тому, що є
ще й така особа, дещо демонізована - Ігор Шувалов, автор темників, який, можна
сказати, і керує інформацією для каналів «Інтер», «Перший національний», а
«1+1» та «ICTV» вже приєднуються до них»,
- підкреслив голова правління МГО «Інтерньюз-Україна».
Стосовно ситуації в українському медіа просторі, виконавчий директор
Інституту масової інформації Вікторія
Сюмар розповіла: «Я хочу почати з того, що зараз відбувається з
журналістикою у світі. Кількість інформації, яку сьогодні люди можуть отримати
в Інтернеті робить журналістику мало конкурентоспроможною. І якщо проникнення Інтернету
в Україні лише 30%, то в розвинених країнах ця цифра сягає 80 – 90%».
«Власне, чим вищі статки в країні,
чим вищий її розвиток тим більше стає людей, які використовують Інтернет, як основне
джерело своєї інформації», - вважає В. Сюмар. «Журналістиці важко існувати в таких умовах,
конкурувати з блогами, записами свідків та навіть з Youtube. Наприклад,
розігнали наметове містечко вночі. Газети та телебачення дізналися про це
зранку, а в Інтернеті вже є записи свідків та репортажі. Газети надрукують про це наступного дня, а
всі, хто був зацікавлений в інформації вже подивилися її на блогах. Стає
питання – що є журналістика? Пам’ятаєте фразу Парфьонова про те, що телебачення
«роблять» не для нас. Так от я думаю, що нашу країну можна умовно поділити на ті
30%, які мають постійний доступ до Інтернету (хоча не впевнена, що там високий
відсоток тих, хто дійсно зацікавлений в перегляді новин українських телеканалів
он-лайн), і є ті 70%, для яких і роблять
переважну кількість газет та телевізійних передач. Звичайно, журналісти не
можуть бути фахівцями в усіх сферах. Тому, щоб витримати конкуренцію з блогом
фахівця, треба надати читачам, щонайменше, три фахових точки зору з цього
питання. Крім того, в матеріалах має бути професійно представлений баланс
думок.
Що може запропонувати журналіст світові, який сьогодні перенасичений
інформацією? Це точність. Тобто, в блогах можуть дуже швидко поширюватися так
звані «качки», які не відповідають дійсності. Журналістика на те й потрібна,
щоб перевірити інформацію і надати споживачеві 100% корисний та якісний
продукт, що відповідає дійсності.
Крім того, існують й розслідування. Якщо треба до чогось докопатися,
необхідно переробити велику кількість
інформації, отримати коментарі від експертів, зважити і надати корисний контент,
в якому представлені різнопланові факти і коментарі фахівців… І це може зробити
саме журналіст.
Сьогодні інформації настільки
багато, що задача журналіста зрозуміти - що є важливим, а що - ні. Тобто,
обирати якісну та корисна, що відповідає
дійсності. Головне завдання журналіста - бути професійним.
Відповідно, медіа, що бажають
«вижити» мають дотримуватися професійних стандартів. Що стосується України, то
вона виглядає «самогубцем» в цьому сенсі. Тих, хто «переріс» морально та не
хотів мати справу з «джинсою»,
звільнили, або вони пішли самі. До редакцій приходять молоді люди, які не є журналістами. Ними
керувати значно легше. Наприклад, ВВС з нас взагалі дивується: у них, щоб
потрапити в кадр, людині має бути щонайменше 40 років. Бо як можна
розмірковувати про важливі, складні речі, коли банально не маєш життєвої
мудрості?
Що стосується «джинси», то в нас так склалося, що гроші можна заробляти від
рекламодавців, але не від аудиторії. А про те, що політична «джинса» в нас
взагалі ніяк не позначається – окрема
тема».
Стосовно ситуації у ЗМІ на Донеччині, викладач кафедри «Журналістика» ДонНУ,
експерт з медіа-моніторингу Олена
Самойленко сказала: «Естественно, предвыборный период отразился на
контенте донецких изданий, при этом, после выборов качество материалов улучшилось. Но есть определенные моменты, которые нас смущают: публикации материалов не маркированных или
неверно маркированных. Кроме того, в изданиях встречается такая
маркировка: «Открытое письмо», «PR»,
«Новости компаний» и т.д. Бывает, что
материал, который не помечен словом
«Реклама» иллюстрируется логотипом предприятия, где указан
телефон, адрес, схема проезда. Что свидетельствует о том, что это и есть реклама.
Возникает вопрос: чья эта позиция -
заказчика или редакции?»
Власний кореспондент газети Верховної Ради «Голос України» Ліна Кущ, продовжуючи обговорення,
поділилася: «За останні роки в українській журналістиці відбулося багато змін –
збільшення технічних можливостей, спектр тем значно розширився, кілька
передвиборчих кампаній навчили нас дистанціюватися від матеріалів, які агітують
прямо чи проти якоїсь політичної сили. Є і певні вади, яких набула українська
журналістика за останні роки. Газети стали прагнути до спрощеного викладу
фактів і до того, щоб розставляти
акценти заздалегідь та орієнтувати читача
сприймати інформацію певним чином. Журналісти спрощують собі життя,
використовуючи прес-релізи або повідомлення інформагенцій. В матеріалах стало дуже мало «пересічної людини», тобто
якщо ти не політик, не поп-зірка, то потрапити на шпальти газет зі своїми
проблемами дуже важко. Соціальна журналістика просто зникає в деяких виданнях «як
клас». І ці зміни відбулися буквально за
10 років, і за цей час я не пам’ятаю жодного прагнення журналіста стати ближче
до читача. Ми говоримо про те, що сьогодні журналістика не обслуговує
суспільство, а обслуговує владу. Але ми повинні розуміти: щоб газета залежала
від читача, у цього читача повинна бути купівельна спроможність заплатити за цю
газету. І мешканець села не може заплатити за неї 5 гривень, а тільки в 4 рази
менше, тому кожен виживає як може».
Головний редактор громадсько-політичної газети «Донбасс» Олександр Бриж додав: «Я думаю, что разговоры о том, что журналистика умирает все
же преждевременны. Примерно то же говорили, когда появилось телевидение, что
газеты теперь читать никто не будет, и все же газеты выходят и по сей день.
Вопрос в том, какие газеты хотят читать?
Обществу нужна качественная пресса, и она уцелеет, поэтому нам нужно еще
многому научиться, чтобы остаться на плаву. Хотя с другой стороны, уровень
прессы в целом диктует читатель. Например, последнее время большим спросом
пользуются издания, которые размещают развлекательную, историческую информацию
- это тексты, в основном, скачанные из Интернета, а спрос на общественно-политические издания падает,
поэтому пресса просто приспосабливается. Что касается «джинсы» - это не
проблема журналиста – это проблема редактора. Ведь по инициативе журналиста
такие материалы не публикуются. Если редактор против, «джинса» печататься не
будет. Еще одна составляющая – экономическая. Редактору нужно платить зарплату
и обеспечить выпуск издания, поэтому из-за бедности приходится идти на такие
шаги. При этом подобные мониторинги
очень полезны для редакторов, чтобы посмотреть на себя со стороны».
Директор БФ «Доброта» Яков Рогалін акцентував:
«Нельзя сейчас обвинять только журналистику. Нужно смотреть и на другие сферы общественной
жизни. Журналисты должны формировать
рынок, быть проактивными. Искать
виновного дальше самого себя не продуктивно. Они должны быть интересными и
профессиональными».
Повертаючись до розмови про «джинсу», Костянтин
Квурт підкреслив, що «колись «джинсою» називали проплачений матеріал,
сьогодні «джинса» - матеріал, в якому є хоча б одне з 6 порушень. Цей моніторинг ми проводили для того, щоб
більше людей про це знали. Ми б хотіли, щоб люди знали хто їм бреше і в якій мірі.
Адже очевидно, що тим, хто довіряє телеканалам про це більше ніхто не скаже».
В свою чергу, журналіст
Данило Чікін сказав: «Чтобы говорить о
качественной журналистике, нужно понять, где взять качественного читателя. Если общество коррумпированное –
в журналистике процветает «джинса», если общество деградирует, то ничего
удивительного в том, что о группе «Виа Гра» читают больше, чем о методах борьбы
с беспризорностью. Журналисты считают
себя элитарным классом, хотя зарплаты журналистов сегодня не намного выше, чем
зарплаты кондукторов трамвая. Мы можем думать, что мы «повелители информации» и
несем в массу гениальные мысли, но мы всего лишь обслуживающий персонал,
который обслуживает информационные потребности общества – не более того».
В свою чергу журналіст «Макіївських Новин» Вадим Алтухов, присутнім експертам задав запитання: « Чи робили Ви
порівняльний аналіз серед інших областей з приводу правдивості, професіоналізму
та купівельной спроможності преси, а саме Дніпропетровської та Харьківської області?».
Оптимістичний факт, що Донецька область не на самому останньому місці
Завершуючи обговорення, Вікторія
Сюмар підсумувала: «Коли ви говорите про потреби публіки, пам’ятайте, що ви
повинні орієнтуватися не на тих статистів, що просто заходять переглянути
новини про футбол, вас читають лідери думок, вас читають в інших країнах і цих
користувачів цікавить інша інформація».
|
